Байронічний герой і настрої «світової скорботи» у віршах поета.

9 клас

Тема: Байронічний герой і настрої «світової скорботи» у віршах поета.

Мета:Поглибити знання з теорії літератури про лірику, дати   поняття про байронічного поета;навчити вдумливого читання ліричних творів; розвивати творчі здібності, уміння аналізувати; виховувати любов до прекрасного.

Обладнання: портрет Байрона.

Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.

                                           Хід уроку

І Актуалізація опорних знань

1 Колективна робота

Записи у зошити

Основні періоди творчості Байрона

І 1807-1809. – лірична збірка «Години дозвілля»

ІІ 1809 – 1817рр. – поеми « Паломництво Чайльд Гарольда», східні поеми, « Європейські мелодії» (цикл – 23 – любовна лірика)

ІІІ 1817 – 1824 рр. – поеми, роману віршах. «Дон Джуан» - найбільший за обсягом і значенням твір

І Робота над темою уроку

1. Теорія літератури

Лірика – один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики – дійсність зображується через змалювання почуттів, переживань, ліричної думки героя. Лірика поділяється на:

·       Громадянську ( суспільно-політичну) – роздуми поета про суспільне життя;

·       Філософську – роздуми про сенс людського буття;

·       Пейзажну – роздуми, навіяні природою;

·       Інтимна – роздуми, пов`язані з дружбою та коханням.

Станси – різновид лірики, поезія роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження.

2. Виразне читання учнями поезії Байрона та коментарі учителя до них

                                                          ***

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

Я ще відчуваю арфи глас

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить любий спів

Як є сльоза - вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай.

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Вже в ньому вщерть тяжких образ;

Як не допоможе спів, воно

                             Від мук страшних порветься враз.

Учитель: Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. « Його очі – це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла», - писав один із його сучасників. Та у своїй в душі поетові було ролзібратися важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її.

Прометей

Титане! У в очах твоїх

Відбили горе і тривоги

Земних житців, що гнівні боги

Погордно зневажали їх.

А що ж за те  дістав, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що Духа гордого умає…

Ти стогін, роджений одчаєм,

Душив у грудях, щоб той звук

Не виказав темних мук,

Знімівши на вустах, аж доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й  на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І доля зла - тиран глухий –

І дух ненависті, який

Істот собі на втіху творить.

І сам їх нищить і сам їх морить.

Дали безсмертя тобі в дар

Та навіть ця із найвищих кар

Твоєї волі не зламала.

Змогла добитись лиш проклять

Лють Громовладцева од тебе

Та що йому готує небо,

Ти, віщий, не хотів сказать,

Хоч погляд твій сказав немало:

В нім вирок прозвучав, як грім,

І каяттям палив гірким,

Гнітив страхом, аж у правиці

Тремтіли в гніві блискавиці.

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогняне твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає,

Ти людству освітив дороги,

                                 Ти  -  символ книги і тепла.

                                Як ти, сини людські – півбоги,

Струмок ясного джерела.

Хай і провидить люд достоту

Нужденний пай свій: і скорботу,

І горе, і борні тягар,

І долю невідкличних мар, -

Та дух бунтарства -  не покути –

Найважчі розбиває пута,

І воля людської снага,

У муках зрощена, в одчаї.

Надії й віри не страчає,

Тріумфом виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

Учитель: Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші «Прометей» звеличується подвиг того, хто « людству освітив дороги». Сам поет, як оспіваний ним у багатьох творах тиран – богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини.

                                        

                                                   Спомин

Кінець! То був лиш сон. І враз

Блідих надій промінчик згас.

Щасливих мало днів прожито,

Світанок мій вкриває тьма,

І душу сковує зима.

Любов, надію вщент розбито.

Якби ж – і спомини. Якби – то!

Учитель. Вірш «Спомин» можна вважати зразком поетичної недомовленості, за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і простий. Разом з тим «загублений  рай», загубленні надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя – це внутрішня тема лірики поета.

                                                         ***

Коли сниться мені, що любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба, -

Тільки в мріях я маю щастя те ясне,

Кожний ранок-оплакана згуба.

Любий сон! Забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,

Ох, яке то ж життя буде пишне!

Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,

Сон єсть образ мовчазної смерті,

Коли смерть може дати кращий рай, ніж у сні,

То я прагну скоріше умерти.

Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий.

Коли грішний був сон, - я спокутував гріх:

Зник без сліду мій сон чарівливий…

Хоч я і бачив, кохана, твій сміх у сні,

Не карай мене за примари!

Учитель. У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкривається і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до своєї героїні, що вона несе йому.

                            В день мого тридцяти шестиліття

Вгамуйся, серце. Вибив час.

Нікого нам не зворушить.

Нехай любов обходить нас,

Та нам – любить,

Пожовкли днів моїх листки,

Засох любові цвіт і плід.

Повзуть скорбота й хробаки

За мною вслід.

Немов вулкан той із джерела,

Жирущий пломінь в груди б’є, -

Та не світильник, то пала

 Життя моє.

Минули дні тривог, надій,

Любові ревнощів, жаги,

З кохання весь набуток мій –

Сплітає нам.

О поле битви, зброї дзвін,

Що славить Грецію мою!

Вільніший я, ніж Спарти син,

Що ліг в бою!

Повстань! Еллади лине зов,

Зміцни свій дух! Не забувай,

Чия у тебе в жилах кров.

На бій рушай!

Притлум чуттів невчасних жар

І ниці пристрасті круши!

Хай вроди згубної пожар

 Не йме душі!

Якщо шкода молодих років,

На жертву волі їх отдай!

До битви стати час наспів.

В борні сконай!

За волю в гордів цім краю

Борися всуціль долі злій.

Знайди в бою і смерть свою.

І супокій!

Учитель. Вірш вважають останнім у творчості поета. Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишилися рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вини і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.

Запитання до учнів

Які домінуючі риси поезії Байрона можна відзначити?

ІІІ Рефлексія

Колективна робота

А) формулювання визначення та характерних рис байронічного героя (запис у зошити)

Байронічний герой людина романтична за характером.

Характерні риси байронічного героя:

·       Гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу;

·       Благородство душі;

·       Глибина і сила почуття;

·       Підкреслене почуття вищості, зневага до людей;

·       Самотність

Б) Особливості любовної та політичної лірики Байрона(запис у зошити)

Загальні особливості лірики Байрона

·       Яскраво зображене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе)

·       Страдницька душа ліричного героя.

·       Джерело страждань ліричного героя – недосконалість життя.

·       Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.

·       Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір,

довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру – стансів, « вірші на випадок» (вірш написаний з якогось певного